— подумав він: — хай Лорен ще трошки почекає, не відморозить собі ніг.
— Ну, як же? — промовила Фреда, м'яко й боязко.
— Не знаю, що вам сказати, відповів він, подумавши, що справа посовується вперед швидше, ніж він сподівався. Нічого кращого я-б і не бажав, Фредо. Адже, ви сами це знаєте. Він міцно притиснув свою долоню до її.
Вона кивнула головою. Чи ж слід дивуватись, що вона ненавидить усе чоловіче кодло?
— Але ж розумієте, я… я заручений. Ви, певне знаєте про це. Ось скоро дівчина приїде сюди, щоб одружитися зі мною. Я не знаю, про що я думав тоді, зробивши цей крок. Але це було дуже давно: я був тоді ще молодий, гарячий.
— Я хочу світ за-очі поїхати звідціля, — далі провадила вона, не звертаючи уваги на ті перешкоди, що про них він щойно згадував.
— Я перелічила всіх чоловіків, що їх я знаю, і прийшла до висновку, що…
— Я один із кращих?
Вона вдячно всміхнулась йому за те, що він визволив її від тяжких мук признання. Він притяг її голову до свого плеча і відчув пахощі її волосся. Він почував, що в тому місці, де стикалися їхні долоні, немов стукав один спільний пульс; стукав, стукав, стукав… Феномен цей можна легко пояснити з фізиологічного боку, але для людини, що вперше його примічає, це явище надзвичайне. Флойд Вандерліп за своє життя більше доторкався до держаків лопат, ніж до жіночих рук, так що цей досвід був зовсім новий для нього і надзвичайно приємний. І коли Фреда, схиливши голову йому на плече, доторкнулася своїм волоссям до його
