сказати цього про Лорен. Вона, звичайно, потовстішала від того часу, як була натурницею. Але це нічого. Вона швидко схудне, як попоїздить трохи. Він її пішле вперед лижвами, протоптувати дорогу собакам. Спосіб цей він знає, бо добре випробував його. Але раптом його думки переносились до палацу під південним небом, на березі Середземного моря. Як же тоді Лорен? Там не буде ні морозу, ні дороги, ані голода: життя потече одноманітно, і вона, що не день, старішатиме, товстішатиме. Тим часом, як це дівча, Фреда… Він зітхнув, пожалкувавши, що не народився в Турції… Думки його повернулись до Аляски.
— Ну, що?
Обидві годинникові стрілки показували на дванадцять, і йому давно вже було пора йти до ополонки.
— Ах?
Фреда здригнулася, здригнулася так чарівно, що йому аж дух захопило. Коли чоловікові, почуваючи на собі задумливий погляд жіночий, здається, що то жінка забулася в мріях про нього, то треба мати кров над міру холодну, щоб раптом схопитися з місця і драла дати.
— Я оце як раз думав, для чого вам потрібно було мене бачити? — промовив Вандерліп, присовуючись з креселком ближче до неї.
— Флойде! — промовила вона, дивлячись йому у вічі. — Мені остогидло все це життя! Я хочу виїхати відціля! Я не дочекаюсь, доки рушить річка: я вмру! Я цього певна. Я хочу все це залишити й виїхати, і це я мушу зробити негайно. — Вона з благанням поклала свою руку на його. Повернувши свою долонею догори, він затиснув її руку.
Ось ще одна жінка, що накидається йому,
