його витягне сухим із води. Фреда знайшла собі гідну супротивницю.
— Я… я… — почала вона, хвилюючись, але жіночий мозок прийшов її на допомогу: — А хто ви така, що ставите мені таке запитання?
— Я… Я м-с Епінґвел, і…
— Так, — гостро перепинила Фреда, — ви капітанова жінка, а капітан ваш чоловік. Я ж — тільки танцюристка. Яке вам діло до цієї людини?
— Ах, яка ж нечувана поведінка! — не стрималась м-с Мак-Фі і ладна була люто кинутись у бій, але м-с Епінґвел одним своїм поглядом затулила їй рота, і повела нову атаку.
— Ну, м-р Вандерліпе, — промовила Епінґвел, — м-с Малуф, очевидно, має право на вас і не хоче а ні крихітки поступитися, а тому я мушу оце звернутися до вас особисто. Чи не можна-б вас потурбувати на дві хвилинки, щоб поговорити з вами на самоті?
Щелепи Мак-Фі зімкнулись, і вона заспокоїлась: тепер справа мусіла розв'язатися.
— Ну… Ну… звичайно… а як же… — промовив Вандерліп. Він навіть охотніше почав говорити, бо бачив перед собою визволителя.
Чоловіки — лише стадні тварини, приручені і дисципліновані. У свій час грекиня мала справу з чоловіками ще дикішої породи. Отож був у неї досвід. Вона кинула на Вандерліпа лютий погляд, мов дівчина-циркачка, що приборкує лева, який раптом здумав не коритися їй. Звір у ньому під батогом миттю вгамувався.
— Тоб-то… я хотів сказати, що трохи згодом… завтра, м-с Епінґвел, так, завтра… Я так і хтів сказати. — Він тішив себе тим, що, залишившися тут, не обрався би клопоту. До того він квапиться: за лікарнею, біля ополонки, на його чекають.
