про зустрічі танцюристки з Флойдом ширилися і навіть дійшли до м-с Епінґвел. Вона теж часто думала про Флоссі, що десь по снігу без кінця тюпала в своїх мокасинах. Отже Флойд Вандерліп одержав запросини завітати на шклянку чаю до хатинки, що на пригорку. Від цього йому голова зовсім запаморочилась, він аж сп'янів від щастя й самовдоволення. Ніколи ще не доводилось людині зазнати такого нападу. Його душа — об'єкт, за який аж три жінки змагаються, а четверта десь їде, щоб теж собі його вимагати. Та ще які три жінки!
Але вернімось до м-с Епінґвел і до помилки, яку вона зробила.
Про цю справу вона обережно поговорила з Сіткою Чарлі, що продав собак грекині. Нічиє ймення не згадувалось. Єдиний натяк був у словах м-с Епінґвел: — Це жахлива жінка. — А Сітка Чарлі, що думав про натурницю, відгукнувся: — Так, жахлива жінка. — Він погодився з нею, що гріх стати між молодятами, що ось-ось мають побратися.
— Адже вона ще зовсім дівчинка, Чарлі, — мовила вона, — я цього певна. Вона приїжджає до чужої країни і не знайде тут ні одного приятеля. Ми повинні вжити якихось заходів.
Сітка Чарлей обіцяв їй допомогти. Він пішов, міркуючи, яка то зла жінка ота Лорен Лізней, і які шляхетні місис Епінґвел та Фреда, що турбуються долею невідомої Флоссі.
Треба сказати, що м-с Епінґвел мала серце щире й правдиве. На долю Сітки Чарлі, що перейшов з нею через Гори Мовчання, випала честь запам'ятати її ясні, пронизливі очі, її чистий, дзвінкий голос та її абсолютну щирість. Її губи стулялися для розказу, і вона звикла просто йти до мети.