же — мов ярлика начепить. Ці обидві жінки — кожна на свій лад — скоряли чоловіків і панували над ними, але шляхи їхні були розбіжні.
М-с Епінґвел панувала у своєму власному будинкові та в бараках над молодими юнаками багатих родин, не кажучи вже про начальників поліції та представників виконавчої й законодавчої влади.
Фреда панувала в місті, але підлеглі ій чоловіки були ті ж самі, що виконували громадські обов'язки в бараках і чаювали у місис Епінґвел, у її рубленій хаті на схилі гори.
Кожна знала про існування другої, але життя їхнє точилося на протилежних полюсах; одна про одну чули, цікавились, але ніколи не допитувались. Ніяких ускладнень не було-б, якби несподівано не приїхала першим льодом до цієї країни нова особа; мала вона гарну запряжку і космполітичну репутацію. То була натурниця Лорен Лізней, угорка, гарна, з артистичним обличчям. Вона прискорила сутичку; через неї місис Епінґвел мусіла залишити свою гору і втрутитись у володіння Фредині, а Фреда — залишити місто, щоб зняти бучу на губернаторському балю. Для Клондайка все це — історія давно минулих днів, але навіть у Давсоні мало хто знає істину.
За винятком де-кількох людей, ледве чи й хто міг судити про вчинок дружини капітанової, або грекині-танцюристки.
Честь висвітлити цю подію припала на долю Сітки Чарлі.
Головні факти, наведені нижче, оповідав він сам. Не віриться мені, щоб Фреда відкрила свою душу якому писаці, або, щоб м-с Епінґвел сама прохопилася словом. Може, котра з них щось і казала, але ж це неправдоподібно.
