Поручник похитав головою.
— Чи є у вас трохи піску? Скільки? — Він показав їй свій мішок. Вона оцінила його швидким поглядом.
— Думаю, що на двісті доларів набереться. Добре. Ну, так ось я вас пораджу. Приймайте заклад!
Джой таємничо всміхнулась. Він поглянув на шлях. Обидва погоничі, ставши навколюшки, немилосердно гнали собак. Герінгтон вів перед.
— Десять проти одного за Герінгтона! — гукав король з Берч-Кріка, вимахуючи гаманцем перед самим лицем поліціянта.
— Приймайте заклад! — підказувала Джой. Він послухався, здвигнувши плечима на знак того, що поступився перед її чарівністю, наперекір вказівкам власного розуму. Джой, підбадьоруючи, кивнула йому головою.
Галас стих. Люди перестали закладатися. Немов ті шлюпки проти вітру, похитуючись, поринаючи і знов випірнаючи, сані летіли просто на них. Хоч Савоєва передова собака ще не відстала від задка Герінгтонових саней, але вираз його обличчя був зовсім безнадійний. Герінгтон міцно стулив губи, не дивився ні ліворуч, ні праворуч. Собаки його бігли якнайкраще. А Вовчий Зуб, схиливши голову, не дивлячись уперед і стиха скиглячи, чудово вів усю запряжку. Люди стояли, затаївши дух. Ні звука; тільки гарчання собак, та свист батогів.
Тоді враз розтявся гучний голос Джой Моліно:
— Ай-я! Вовчий Зубе! Вовчий Зубе!
Вовчий Зуб, почувши її голос, раптом звернув з дороги й помчав до своєї господарки, потягши за собою всю запряжку. Сані пере-
