оскаженілі звірі так шарпнули вперед, що аж сані підскочили, мало не викинувши її. Боги певне розгнівалися на знахуря, бо шпурнули його поперек дороги. Передній собака збив з ніг, дев'ятеро инших зімняло ногами, а сані переїхали його. Але він швидко скочив на ноги. Невідомо, що б то воно далі було, якби Сіпсу, назад махнувши довгим нагаєм, не влучила його межи очі. Гічкок, доганяючи сані, стикнувся на середині шляху з знахуром, коли той заточився від удару.
Отож первісний теолог повернувся до шатра ватажкового, значно збагативши свій досвід що до кулаків білої людини. Оповідаючи всім про те, що сталося, він лютував проти білих тварин.
— Ну, вилазьте ви, лежобоки. Вилазьте звідтіля, досить вам спати. Поки взуєтеся, то й сніданок поспіє.
Дейв Верц, скинувши з себе ведмежу ковдру, підвівся й позіхнув.
Гоз потягнувся і, закотивши рукава, сонно почав розтирати затерплу руку.
— Дивує мене, де це переночував Гічкок, — промовив він, достаючи свої мокасини. Вони аж задеревеніли від морозу, і він швидко, в одних шкарпетках, поніс їх до вогню, щоб відтанули.
— Дуже добре, що він нас залишив, — додав він далі; — хоч правда, був з нього чудовий робітник.
— Та воно так. Але ж був уже занадто властолюбний. Ото-ж то й біда була. Жалко Сіпсу. Мабуть таки дуже він її любить.
— Не думаю. Це просто так собі з принципа. Він гадав, що так не гаразд; звичайно,
