розправила свою парку. Отже, вона його зовсім заховала. Після цього вона ще більше, наче випадково, нахилилась; він міг уже дихати між її рукою та грудьми. Вона ще більше нагнулась, і вухо її доторкнулось до його уст.
— Як буде зручна хвилинка, ти виходь звідси, шепнув він їй, — підеш снігом до тих сосон, що на закруті річному. Там ти знайдеш моїх собак і сані. Цієї ночи спустимося аж до Юкона. Яку собаку натрапиш по дорозі, хапай і волочи до санок, на той закрут, бо ж їхати доведеться нам швидко.
Сіпсу покивала головою на знак згоди, очі її горіли радістю; вона пишалася, що цей чоловік виявив до неї таку велику прихильність. Як і всі инші жінки її раси, вона народилася, щоб коритися волі чоловічій. І коли Гічкок повторив: — Іди, — він це сказав владно. Хоч вона йому нічого не відповила, але він знав, що його воля для неї закон.
— Та не турбуйся про упряж собачу, — додав він в останню хвилину, — я чекатиму. Не гай часу. День наганяє ніч, і вона не забариться за-для примхи людської.
Минуло з півгодини. Гічкок чекав уже коло саней. Ногами топтав і махав руками, бо замерз, і враз побачив, що вона йде, ведучи за собою двох собак.
Його пси, побачивши чужих, почали рватися. Він утихомирив їх, почастувавши добре пужалном.
Вітер віяв у бік табору, і Гічкок потерпав, щоб який-небудь звук не зрадив їх.
— Запрягай їх швидше в сані! — наказав він, доставши упряж для цих двох собак. — Мої вожаки підуть попереду.
Раптом переміщені собаки накинулись на
