мене, а купив мене, як ту собаку, і забрав мене з собою; серце моє скам'яніло тоді й обурилось проти тебе. Жах обгорнув мене. Але це було давно. Ти ж для мене був добрий, Чарлі, як добрий господар до своєї собаки. Твоє серце було холодне, і в ньому не було місця для мене, але ж ти поводився зі мною гаразд, і твої вчинки були справедливі. Я була з тобою, коли ти робив відважні діла і орудував ризикованими підприємствами. І ось, рівняючи тебе до чоловіків наших племен, я бачила, що вони ставилися до тебе з великою повагою. Слово твоє було мудре, а язик правдивий. І почала я пишатися тобою, аж серце моє ущерть налилося любов'ю до тебе, і всі мої думки належали тобі. — Ти для мене був, немов те літнє сонце, що ніколи не покидає неба, а ходить по золотому колу. Куди-б я не поглянула, я всюди бачила сонце. Але серце твоє, Чарлі, залишалось холодним, і не було там місця для мене.
І я відповів: — Так, це правда: воно було холодне, і в ньому не було місця для тебе. Але той час уже минув. Тепер серце моє подібне до весняного снігу, коли його пригріє сонце. В ньому — велика відлига й велика зміна: неначе весняні струмочки дзвенять у ньому, розпускаються пуп'янки і все зеленіє. В ньому перекликаються куріпки, і чути пісні ріполовів, бренить у ньому дивна музика, бо зима минула, Пасук, і я спізнав любов жіночу. — Вона всміхнулась і поворухнулась, щоб я пригорнув її ближче до себе, а тоді промовила: — Я рада. Потім довгий час лежала спокійно, тихо дихаючи, а голова її була на моїх грудях. Прошепотіла: — Шлях тут кінчається, і я стомилась. Але спочатку хочу поговорити про инше.
