лона Вода, серця наші прагнули до Солоної Води, ноги наші несли нас до Солоної Води. Ми отаборилися коло Тахіна, але це не дійшло до нашої свідомости. Наші очі дивилися на Білого Коня, але ми не бачили його. Наші ноги йшли мостиком через Каньон, але не почували цього. Взагалі, ми нічого не почували. Часто, знемігшися падали, але падали завжди з обличчям зверненим до Солоної Води. Всі наші припаси витратились; ми ділились чесно, але Пасук частіше падала, а біля Карібу-Кросінга вона зовсім охляла. Ранком ми не пішли далі шляхом, а лежали під одною ковдрою. В душі моїй було бажання залишитись там і зустріти смерть рука в руку з Пасук, бо я змужнів і зрозумів любов жіночу. Крім того, до Місії Гейнс залишилось миль з вісімдесят; між нею і нами був великий Чількут: аж ген по-над лісами височів його хуртовинами обвіяний шпиль. — Пасук так тихо зі мною розмовляла, що вухо я мусив прикладати до її губ, щоб почути. Тепер, коли вона вже не боялась мого гніву, то говорила мені все, що тільки на серці було. Говорила про свою любов та про багато инших речей, що їх я не міг зрозуміти. Вона казала: — Ти мій чоловік Чарлі, і я була тобі доброю жінкою. Я завжди розкладала для тебе вогонь, готувала їжу, годувала твоїх собак, гребла й протоптувала слід, ніколи ні на що не нарікала. Не говорила, що в оселі мого батька тепліше, ніж отут з тобою, або, що в Чількуті більше їжі. Коли ти говорив, я слухала, коли наказував, — корилася. Чи ж не так, Чарлі?
Я відповів: — Так, це дійсно правда.
Тоді вона казала далі: — Коли ти вперше приїхав до Чількуту, то навіть не поглянув на
