Вовчим дочкам, що виховали
й вигодували цілу расу людей.
Широко навколо розрісся первісний ліс — огнище бучних комедій і німих трагедій. Боротьба за існування точилася тут з усією первісною жорстокістю. Британці й росіяни змагалися ще за панування в країні Кінець Веселки, — самому серці півночи, — а золото янків ще не посіло отих широких володінь[1] Вовчі тічки й досі нападали на табуни карібу, вибираючи з них по одинці кволих самців та тільних самиць; немилосердно й безжалісно нищили їх, як це творилось протягом сотень і тисяч поколіннів. Нечисленні тубільці ще визнавали владу своїх вождів і знахурів, виганяли злих духів, спалювали відьом, воювали з сусідами і поїдали своїх ворогів з таким смаком, що свідчив, як добре травлять їхні шлунки. Але це було за часів, коли кам'яний вік тут хилився до занепаду. Уже невідомими доріжками, непрохідними нетрями прибували віщуни заліза. То були люди біляві, блакитнозорі, що втілювали в собі невгамовний дух своєї раси. Чи випадково, чи з метою, по-одинці, по-два, по-три вони приходили, що й ніхто не знав,
- ↑ Мова йде про Аляску, що напочатку належала Росії і що її потім продано Сполученим Штатам.
