Власне кажучи, все це було безглуздим. Янові зовсім непотрібно було втікати, та й переслідувати його теж зайва була річ.
З одного боку простягалась безмежна снігова пустеля, а з другого — замерзле море. Отже, зрозуміло, що він не міг далеко втекти, не маючи ні запасу їжі, ні притулку. Їм треба було трошки зачекати, і він би сам повернувся до них; це неминуче повинно було статися, коли-б притиснув його голод і мороз. Але цим людям навіть і на думку не прийшло таке. По їхніх серцях протікав струмок якогось божевілля. Він пролив кров, а тому і всіх їх теж посіла гаряча жадоба крови. — Мне отмщение, и аз воздам, — сказав господь. Але він сказав це в теплій країні, де гаряче сонце вгамовує енергію. На півночі люди впевнилися, що молитва недійсна, якщо не попрацюєш м'язами. Вони звикли сами за себе турбуватися. Вони всі чули, що бог усюди. Але-ж на цілих півроку він обгортає тінню країну, а тому вони не могли його знайти. Вони навпомацки ходили в темряві, і дивуватись нічого, коли, на їхню думку, Десять заповідів уже віджили свій час.
Ян біг наосліп, бо звучало йому в ушах одне тільки слово жити. Так, жити, існувати. Бек стрибнув, але в бік. Ян, з лютістю замахнувшися на Бека, спіткнувся. Тоді Брайт схопив його зубами за полу, і той плюхнув у сніг. Жити! Існувати! Дика боротьба тривала далі. Ян був центром, що навколо його змішались у купу собаки й люди. Лівою рукою він схопив за гриву вовкодава, а правицею обхопив Лавсона за шию. Кожний собачий рух ще більше допомагав душити нещасного матроса. Права Янова рука заплуталася в кудлато-
