Яне, будьте-ж молодцем, не завдавайте нам клопоту. Ми швидко все зробимо; повісимо, що ви й не стямитесь.
— Та чого це з ним морочитися так довго! — гукнув матрос Лавсон: — всуньте його голову в каструлю й роздушіть.
— Але-ж мій палець, сер! — запротестував містер Тейлор.
— Та йдіть ви з своїм пальцем! Завжди він заважає вам.
— Не можу, містере Лавсон! Зрозумійте-ж, що він застряг у горлі, й отой собака вже майже до половини його відкусив.
— Бережіться! — попередив Лавсон. Ян раптом зворухнувся, й знову почався бойовий квартет. Всі попадали на купи ковдр і хутрів, з-під яких визирав труп людини, забитої пострілом у шию. Труп увесь зійшов кров'ю. І все це було наслідок отого божевілля, що опанувало Яна, божевілля, що находить на людину, яка довго копалася в землі, перебувавши у стані первісної наготи, і ось раптом перед її очима повстають родючі долини рідного краю, і чує вона запах сіна, трави, квіток та щойно зораної землі.
Ян попрацював протягом п'яти холодних років. — Стюарт-ріка, Сорокова Миля, Серкль-Сіті, Коюкук, Коцебу, — всі вони були ареною його важкої й щирої праці. А тепер урожай зібрано в Номі, — не в тому Номі з золотими берегами й рубиновими пісками, але в Номі 1897 року, ще до заселення м. Анвіль-Сіті та до організації района Ельдорадо.
Джон Гордон був справжній янкі і, здавалось би, повинен був знати, як поводитись. Але він необережно гостро висловився в той саме мент, коли налиті кров'ю очі Янові спалахну-
