І пав я на вколїшки, духа притаївши, коли ось голос, солодший над усї земні мельодиї, зазвенїв з гори: — “Взивай мене у днї тревоги, а поможу тобі, а хвалити-меш мене во віки.”
Прокинув ся. .. усе щезло.
Не розказати словами, що дїяло ся зі мною. Радість, надїя, жаль, каянє, трівога і довірє, усе те нараз прошибло цїлим моїм єством.
О Боже мій! Боже! закликав я, стаючи навколїшки. О Отче предобрий! Грішникови, потапаючому в грязи гріхів, подаєш Ти добротливий свою руку, місто погубити невдячного могучостию своєї справедливости. А я нужденний позабув на Тебе, всемогучий Творче, не дякував Тобі за одержані ласки, а Ти ось даєш мені спроможність пізнати мої провини і за них каяти ся.
О Пане мій! наколи се смертельна недуга, наколи маю вмирати, так даруй менї хоч тільки ще житя, щоби міг за гріхи жалувати і в Тебе опрощеня заслужити. О Боже! кличу до Тебе в день тревоги, ратуй!
Не в силї був я кінчати молитви, струя сліз здавила послїднї слова, піднїс іно руки в небо і плакав довго-довго як дитина, хлипаюча навзрид.
Молитва знемогла мене цїлковито, чорні пластинки замерехкотїли перед очима, зашуміло в ухах і я знов мов неживий повалив ся на землю.
Коли очуняв чи радше прокинув ся я з глубокого сну, не тямлю. Як довго спав: ніч, дві чи три, і сего не спроможен збагнути. Та мусїв я чимало часу пролежати в отсїм лєтарґу чи там снї, бо сил прибуло, але помарнів на тїлї, не ївши нїчого так довго. Дожидала мене мила втїха: три кози побачив я в моїй хатї. Яким чином найшли ся они тутки? Любі ті зьвірятка не полохали ся нї трохи, одна навіть підійшла аж до постели і стала менї цїкаво призирати ся.
Згодом доперва витолкував я собі їх гостину. Либонь вдер-
