В прогульцї, котру що іно відбув, осмотрів я східну часть острова, та захід і полудне остали ще для мене чужиною. Задумав я одначе по часови і туди повандрувати, щоби вже в цїлій своїй державі як слїд роздивити ся.
Першою роботою, до котрої тепер узяв ся, було зладнанє лука і стріл. Аж горів з жажди, коли подумав, кільки то хісна принїс би менї лук: міг я стріляти ним птахи і зьвірину, а що більш мати оружє проти ворогів, які — не дай Боже чого — найшли би ся на острові.
На сїть намочив я волокон пізанґових а відтак став глядїти за деревом пригожим на лук. Натрапивши на таке, вибрав міцну, гнучку галузь звиш метра завдовшки, обчімхав гарненько і поробив по кінцях заруби. Тодї зігнув єї мов другу, а кінцї звязав конопляним шнурком, яким досї підвязував панчохи. Після того натяв ножиком богато трости, ростучої над потоком і вистругав стріли. Тільки не було в мене желїза, щоби насадити на кінцї. Чув я колись, що дикуни вживають на сю цїль рибячих кісток або острих каменюк. Та й ще піря на ставало, з котрим стріли красше влучають.
Коли ішов вчера рано понад морем, бачив я много пер, погублених через меви і другі водни птицї. Жаль, що не забрав їх зі собою. — Мандруй тепер, пане Робінзоне — ізза кількох пер дві милї від хати, а на будучність затям собі, що найменьша дрібниця, на вид зайва, може принадобити ся — тим то збирай пильно усе, де іно що побачиш.
Пізним вечером повернув я домів з припасом кісток і пер, та не вспів вже докінчити роботи, бо в скорі ніч запала. Зробив се аж другої днини. З одного кінця насадив на стріли кістки рибячі а до другого попривязував пірє. Відтак став стріляти. Перша стріла пущена в гору, пішла незвичайно високо — а спадаючи зарила ся в землю. Вицїлив я у дерево трийцять кроків від мене, але сим разом прошиб іно корч, що ріс побіч него. І з другими стрілами не вдало ся краще.
