Столиця Анґлїї представляла ся менї на прочуд гарною і величавою, бо крім Гуль і Ярмесс не бачив я в житю других міст. Инші палати, довгі улицї, богаті церкви, великі фабрики і безліч народа чарували мій зір так, що оглядаючи два дни місто, позабув я про усе минуле і про завтра. Але житє в Льондонї богато коштує, а в мене остало вже всего на всего три ґвінеї. Лячно стало, що дальше буде. Як звичайно все в бідї почали і тепер гризти мене докори совісти і я порішив, сим разом невідмінно, повертати домів. Мав я вуя, сьвященика в Гуль, чоловіка доброго і менї прихильного. До него загадав я удати ся, щоби заступив мене перед загнїваним батьком і виблагав прощеня. Та й не встид вже було менї тепер вертати, міг почванити ся перед знакомими побутом в Льондонї, не згадуючи про невдачну плавбу морску.
На поворот пішки або на возї не ставало менї гроша, тим то задумав я вишукати на Тамізї[1] судно, котре завезло би мене до Гуль. На березї ріки суятило ся від людий, занятих ладованєм і виладовуванєм набору з кораблїв. Побоюючись, щоби не натрапити на якого обманця, став я обережно придивляти ся морякам. Наконець впав менї в око мущина лїт з пятьдесять з дуже лагідним лицем, котрий, приперши ся о дім цловий, глядїв на мене також від якогось часу уважно. До него підійшов я, здоровлячи чемно капелюхом.
Чи кого шукаєш, хлопче? заговорив незнакомий, відповідаючи на мій поклін. — Пане! кажу, склонившись — чи не знаєте про який корабель, котрий до Гуль відпливає?
— До Гуль? нї, нинї жаден туди не пливе, доперва за кілька днїв вибирає ся старий Дік з набором. Зайди в суботу до мене, а можу тебе йому поручити.
— О ласкавий пане! відказав я несьміло, так довго ждати менї годї бо за той час видам всї гроші і не стане на перевіз.
— А що-ж ти в Гуль задумуєш робити, небоже? Такий жвавий хлопець і тут найшов би занятє.
- ↑ Таміза, головна ріка Анґлїї — пливе попід Льондон, а впадає до моря Нїмецького.
