В гарний, весняний день, придбавши усього в подорож, мали ми вже відпливати, коли се прийшло менї на думку вислати Пятницю за черепашиними яйцями. Принадоблять ся нам в дорозї! Хлопець взяв пса і побіг мерщій в лїс, поза котрим було місце, де найбільше виводили ся черепахи. Нараз почув я проймаюче скавулїнє Аміґа, — гляджу в ту сторону, відки голос несе ся, і бачу Пятницю, котрий вертає стрівожений і блїдий. Припавши без духа до мене, закликав: Ах! Робінзоне... горе нам!
— Пробі! що стало ся? кажи скорше!
— Там, там в низу — говорив дрожачи на цїлім тїлї — оден, два, три човна — самі вороги Пятницї — приплили зловити єго і з’їсти.
Почав я єго розважати, як умів, а коли отямив ся з першого остраху, кажу:
— Пятнице, мусимо з ними бити ся, чи стане тобі на се сил і відваги?
О так! хочу бити ся, але їх много, дуже много. Дурниця! вмієш вже прецїнь стріляти — наші кулї повбивають одних, а другі — налякані смертию товаришів і гуком рушниць — підуть в розтїч; тодї вже легко побідимо осталих. Памятай, що я тобі житє вратував, проте держи ся хоробро й роби усе по мому приказу.
Пятниця умре за тебе, Робінзоне.
Відтак пішли ми до печери. Тут нарядив я чотири пістолї і шість рушниць кулями, а опісля побіг на вартівню поглянути, що дїє ся на побережу.
Через далековид міг я почислити диких. Було їх 21. Сим разом причалили на східно - полудневій стороні саме там, де ловив я звичайно черепахи. Збентежило мене се трохи, бо в сїм місци ще не гостили. Була то густо заросла площа, вісїмдесять кроків від берегів віддалена. Здавало ся менї, що мають зі собою трех полонеників і задля них либонь лиш висїли, щоб тут свій мерз-
