бе чесного чоловіка — чи не знаєш з власного досьвіду, що в добрі найскорше забуває чоловік на Бога і єго ласки?
І каючи ся за грішні думки, пав я навколїшки і порішив і на будуче не покидати працї і живити ся як найпростїйшими стравами. Крім того задумав я оден день в тижни проводити як і передше на самотї осторонь від Пятницї в молитві і постї. По сїм рішеню лекше стало на душі, теплїйше на серци. Але я знав, що людскі постанови не бувають трівкі, тим то й задумав я скріпити їх в умі ще й яким наглядним зверхним знаком. Хопив як стій за ніж і вирізав в скелї у входу до замку отсї слова: “Праця і уміреність!”
З тої пори почала ся нова доба в моїм житю. Бог вислухав наконець моїх горячих молитов і зіслав менї по довгих лїтах самоти товариша. З вдячности всемилосерному Творцеви за те добро порішив я вивчити Пятницю правд віри Христової, виобразувати єго по змозі, словом — зробити з него чесного, розумного чоловіка. Вивчив я єго годувати кози, справляти рілю, косити і жати, крім того ще й гончарства, пекарства, кравецтва, столярства і всього, що сам іно умів. Згодом звик він і до рушниці, коли пізнав єї устрій, а навіть вистріл з пушки не робив на нїм як передше такого пригнобляючого вражіня — видів в тім всім лиш духову висшість просьвічених Европейцїв.
Небавки міг мене в роботах заступити, але все трудили ся ми сполом, і нї словечком не дав я ему тепер почути, що вважаю єго низшим від себе, бо й на дїлї був він моїм найлїпшим другом.
Наспіла звичайна дощиста пора. Як-жеж инакше минала тепер она менї! Передше ті довгі, безпросьвітні ночі з хлюпанєм дощу на дворі якусь тугу і розпуку навівали на душу. Нині сходили они незамітно на любих розговорах з товаришем і на спіль-
