В місяць якось по виправі на море закинув я рушницю на плече та вийшов з полудня, щоби побачити, що дїє ся з моїм човном — але, місто іти по східній стороні, взяв ся я сим разом на захід, бо сего кінця острова не оглянув ще як слїд.
Та ледви захопив я шпиль горбка, що знимав ся над рікою коли се побачив далеко на мори якусь чорну точку. Годї було голим оком розізнати, чи оно лодка, чи велика риба, — ще й як на те не мав я при собі далековиду. Предмет щез менї незабаром з очий і я пустив ся безжурний в дальшу путь. Але хто опише мій острах — як ось в місци, в котрім перед роками узрів я слїд людскої стопи — найшов я тепер множество порозкиданих кісток, кілька людских голов і недоїджені руки з закервавленими пальцями. Все те лежало в великій, круглій заглубинї, де слїдне ще було сьвіже, невигоріле огнище.
Негодованє, трівога, обмерзїнє, гнїв так і прикували мене до місця; мертвий як камінь, не в силї був я і ворохнути ся, кров ледом станула в жилах на вид отсеї пекольної жорстокости дикунів. Наконець переміг я себе і почав тїкати чим борше домів, а лють ще сильнїйше чим острах ворушила усїм моїм єством.
Дома став я розважати цїлу подїю. Так отже мерзкі Караіби не припливали на остров запасти ся єго плодами, а на те, щоби тут свої страшні пири відправити. По девяти лїтах самітного проживаня перша моя стріча з людьми замість потїхи і радощів принесла менї іно отеє гидке видовище. О який Бог милосерний, що встеріг мене від них — як-би вийшов я був кілька годин ранїйше з хати, попав би нехибно в їх руки, а тодї вбили-б мене без пощади і виправили собі з мого тїла бенкет.
Ся пригода збентежила мене наново. Немов який злодюга викрадав ся я тепер нишком з оселї, а про човен і закинув думати, зі страху — щоби не стрітити ся часом з дикими. Усї роботи на поли і в городї поладжував я потайки і завсїгди уоружений від стіп до голови. З рушницею не посьмів ходити на лови, бо дикі, почувши вистріл, можуть піти слїдом голосу, доглянути мене і вбити.
Небавки наспіла зима. Під ту пору був я безпечний від дикунів, бо розбурхане море не давало їх слабим човнам перебрати ся через пролив, що розмежував обі суші. Проте все таки держав я під рукою кілька готових рушниць, а оба фальконети на-
