Я повів його під дерево, яке колись зрубав на будову човна і сказав:
— Як зробиш з цего човен?
Пятась усміхнувся і взявся до роботи. Він умів підложити таку ватру, що дерево за несповна дві години вигоріло рівно, в середині. Потім я своєю сокирою і долотом вигладив випалений отвір і за який тиждень ми мали вже готове човно. Та Пятась чогось сумно подивився на човно і сказав:
— Це буде замале. Треба два такі! Один, два!
Я гадав, що треба ще другого, і показав на подібне дерево, з якого можна було зробити друге таке човно. Але Пятась пояснив мені так, що треба одно човно, двічи більше від нашого, бо це за легке на море. Та що на острові не було грубших дерев, я сказав, що й це буде добре, і ми приготовилися в дорогу.
На підложених круглих бальках спустили ми човен з острова у море і взявши все потрібне в дорогу, пустилися плисти. Але не доплили ми ще з милі від берега, як нашим човном почало так кидати, що ми мусіли зі страхом вертатися на остров. Човен був справді за легкий. Тоді я втратив надію на ратунок і рішився не пускатися вже в таку дорогу і не гнівити Бога. Чейже Бог дав мені все потрібне для мого прожитку, тай ще вірного слугу і товариша післав мені.
І ми жили мирно далі на острові. Я привчив Пятася всяких господарських робіт. Вкінці дав йому свою другу стрільбу, якої він спершу дуже боявся, але згодом призвичаївся і навчився так
