що з собою робити. Я став показувати йому знаками, щоби не боявся мене і щоби підбіг ближче. Та він не важився на це. А тут уже надбігали два дикуни з луками і сильними довбнями. Тоді я скочив між нього й них і першого з них повалив ударом рушниці на землю. Тоді другий змірився до мене з лука, та я прицілився з рушниці і вистрілив тай він упав трупом.
Аж тепер утікач набрав до мене деякого довіря, бо дивувався, що я і його не кладу на землю. Тож він на мої приязні знаки, зігнутий в двоє, підійшов до мене і впавши на коліна, взяв мою ногу і поклав її собі на спину, певно на знак, що вважає себе моїм невільником.
Я казав йому встати і йти за собою. Та в тій хвилі ми оба побачили, що приголомшений мною перший дикун піднявся, сів і пробував встати. Тоді мій уратований показав на мою шаблю і зробив знак, щоби я дав йому шаблі, а він добє того, бо якби дикий утік до своїх і повідомив про все, то було би нам горе. Я дав йому шаблю. Він підбіг до сидячого одним махом відтяв йому голову і взявши її в руку, приніс і положив мені під ноги голову і шаблю. При тім він став показувати, що добре було би зїсти тих трупів — видно і він був людоїд. Та я строго поглянув на нього і всякими знаками давав йому пізнати, що їсти людське мясо, це бридко, і що трупів треба закопати. Він і зробив це зараз — викопавши дуже зручно глибоку яму, вкинув у неї обох мерців і закопав їх.
Тимчасом дикуни, очевидно налякані вистрілом з рушниці, похапцем посідали на човна і поплили з острова. Коли вже були далеко, я пустився
