Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо. 1930.djvu/66

Цю сторінку схвалено

вечоріло. Треба було пошукати місця, де би переночувати. Я ступив ще кілька кроків у якусь гущавину і побачив невисоку скелю, а в ній при самій землі вузкий отвір. Я протиснувся туди хильцем і побачив, що це якась глибока печера. Та як тільки поступив кілька кроків далі, я крикнув з переляку і вибіг з печери. Там блисло щось у пітьмі, мов двоє огнянних очей, і я почув, як щось наче застогнало. — Та я не знав, що це таке, але за хвилю подумав собі: »Все одно, краще згинути, як жити в непевности! Може тут живуть дикі, а може звір; побачу!«

Я запалив головню і обережно протиснувся знов у печеру. Якеж було моє здивовання, коли я побачив тут на землі лежачого — старого цапа! Він зайшов у цю печеру кінчити своє життя і стогнав, мов людина. Я усміхнувся зі свого перестраху і рушив далі. Показалося, що це тільки передсінок печери, з якого йшов вузкий і низький коридор далі. Я проліз туди рачкуючи, і знайшовся в обширній яскині, що мерехтіла тисячами невиданих світел. Це так відбивалися в світлі мойого смолоскипу чудові стиляктити, що мов діяманти звисали наді мною. Отут буде добрий сховок! — подумав я собі і трохи вспокоївся.

Я переночував у цій печері, а на другий день переніс до неї найважніші річи, потрібні до життя і одну рушницю. Це мав бути мій тайний склад. А свою першу печеру я почав ще краще укріпляти, щоби могти боронитися на випадок нападу диких, яких я тепер сподівався кождого дня. Я зробив собі деревляну драбину, що дня приставляв її до свого частоколу і дивився крізь далекогляд на