з глини горнець. Робота ця мені спершу ніяк не йшла, але що мав я до роботи в довгу тримісячну слоту? Нарешті я виліпив кілька горців і горнят і випалив їх аж до червоности на огні. Дуже незугарні були ці горшки, але коли я перший раз зварив собі в них молоко лями, а потім і мясний росіл, яким-же дорогим було мені це начиння і як смакувала мені горяча страва! Слота примусила мене ще й до другої роботи. Я нарвав на острові багато гнучкого пруття і почав плести кошики, великі й маленькі, на мясо, на траву для лям і на суниці та на всякі ягоди, які дуже смакували мені й папузі.
Отак жив я на цім відлюднім клаптику землі і з кождим днем освоювався щораз більше зі своїм положенням — та щораз більше тратив надію на ратунок з тої тюрми. Кождого дня ранком я ставав на шпилі своєї скелі і тужливим зором дивився в морську далечінь, чи не побачу де якого корабля або лодки. Та дні минали за днями, а довкола мене було лише безкрає море.
Мої чертки на деревлянім календарі показували, що ось уже надходить четверта річниця з того часу, як я попав на цей остров. Ранком того дня я побіг над море, впав на коліна і щиро молився Богу.
— »Боже! — зітхав я — коли Твоя воля
