тоді, коли був зданий сам на свої сили, я пересвідчився, що чоловік може всьо довершити, до чого тільки візьметься з охотою і завзяттям. Я з важким трудом викопав собі над морем неглибоку але широку яму й прокопав до неї канал від моря. Коли найшло повно води, я замкнув канал. Від спеки горячого сонця почала вода в ямі парувати, а по кількох днях висохла зовсім, залишаючи на дні ями чисті криштали соли, що могла мені вистарчити й на цілий рік.
Маючи сіль, я міг уже переховувати мясо на довший час і мати його про запас на слотливі дні або на випадок слабости. Крім насоленого мяса я ще чимало й навудив його і взагалі поробив собі добрі припаси на зиму. Та зима не надходила. Показалося опісля, що цей остров лежить у горячім підсоню, де вічне літо, і де замісць зими падуть тільки через два-три місяці обильні дощі, які, що правда задержували мене в печері, але не дошкулювали холодом.
Впрочім уже за кілька місяців мойого побуту на острові, я прибрався в таку одежу, що ні слоти, ні зими не потребував боятися. З упольованих лям я мав уже біля десять сухих шкір і вшив собі з них одяг. Розуміється, що цей одяг не надавався на параду в Льондоні, бож я не був кравцем і не мав ниток, ні ігли, але як на самітний остров, то був аж надто добрий. За нитки служила мені вже згадана »мотузяна« ростина, а замісць ігли вжив я рибячої ости, бо і риб мені не бракло. По бурі, або по припливі моря, завжди лежало їх кілкьа ще живих на березі. Отже я вшив собі на голову таку кучму, що насувалася
