сили гатити по нім своїм топором. За якої чверть години піт спливав з мого чола, але мясо було крухе, як спечене і я зїв його з великим смаком.
Попоївши, забув я вже й про устриці, взяв решту лями на плечі й поніс до печери. Тут здійняв я з неї до решти шкіру. Мясо відложив на бік, а шкіру повісив перед печеру щоби сохла. Я відразу подумав, що зі шкір убитих звірят зроблю собі одяг, бо мій уже зовсім пірвався. Досі я зробив собі був тільки широкий капелюх з листя пальми й носив його заєдно на голові, бо сонце пражило немилосерно.
Слідуючого ранку схопився я, щоби ще холодком піти на лови. Але тільки вийшов я з печери, як мусів завернути. Над цілим островом затягнулися такі страшні хмари, яких я ще ніколи нігде не бачив. За хвилину почало блискати й греміти і люнув зливний дощ, як з бочки. Раптом ударив грім десь близько печери і я почув запах диму! О, яким любим видався мені цей запах, коли я так стужився за полумям вогню! Не зважаючи на зливу, я вибіг з печери поглянути, де це горить. На мою втіху горіло велике дерево, подібне до нашої сосни, таки недалеко моєї печери. Я скочив до огню і запаливши велику галузу, повну пахучої живиці, побіг з нею до своєї »хати«. Тут при вході я поклав її на землю, доложив дров, що валялися під печерою і за хвилю запалахкотів у мене огонь. Я скакав з радости, кричав, співав і плакав. Потім вхопив цілу шинку з лями, застромив її на грубий патик і почав припікати на огни. Як смакувало мені це печене мясо, може уявити собі лише той, хто так, як я, кілька тижнів, про-
