є найкращим доказом, що Бог хотів мене нарозумити й навернути до моїх любих родичів. Спершу плив корабель спокійно. Аж раз досвіта, як ми вже доїзджали до північно-західних берегів Африки, саме коло Канарійських островів, надплив проти нас корабаль морських розбишак, що мали 18 гармат і 200 люда при зброї. Ми мали 12 гармат, бо тоді ніякий корабель не важився пускати на море без зброї, але в нас було за мало узброєних людей. Коло полудня пірати зблизилися до нас і по короткій стрілянині залізним гаком зачепили наш корабель, вдерлися до нас на поміст і знищили вітрила й щогли. Ми боронилися хоробро і навіть двічи зганяла їх з корабля, та вкінці вони побили нас і взяли в неволю. Всіх наших повели до прибережних африканських міст, де їх попродали в неволю, а мене, молодого і звинного хлопця, задержав собі капітан розбишацького корабля до своїх послуг.
І так став я рабом-невільником у нехрещеного мавра, розбійника, який міг мене кождої хвилини вбити, або замучити, або продати комусь, як пса. Я цілими днями працював у городі, садив ярини, плекав овочі, а вечером їздив ловити рибу. Це було таке страшне положення, що я хвилями вже жалував, чому не згинув тоді підчас бурі. Я плакав ревними сльозами як ніч так день і заєдно згадував своїх добрих батьків, які десь тоді мучилися не менше від мене. Та я — на цю муку заслужив собі за свій непослух, а вони?
Я не кидав думки про втечу і все думав собі, що як Бог поможе утечи мені, то зараз вернуся просто до дому батьків. І Бог поміг мені, та
