перону і заливала ся гіркими слезами. За якийсь час зашумів і закланцав страшний з червоними очима зелїзний зьвір.
Він пристанув на хвильку, гурток людий заметушив ся, тоті, що мали узли в руках зачали пращати ся і всїдати у нутро страшного зьвіра.
— Будь здоров, слухай мами, тай пильнуй господарства — говорив Микола до Стефанка, обіймивши єго і жінку, тай скочив неоглядаючись до отворених дверий зелїзничого воза.
Сумно вертати було Миколисї до дому. Цїлу ніч не спала і тяжко плакала. Бувало все перша вона вставала із постели, а тепер голови піднести не могла, так з жалю омлївала душею.
На силу вставала, на силу бралась до роботи, але все єї з рук випадало.
За-те Отефаньо скоро лиш на день поблагословить, вставав і ішов до господарства. Давав вівцям їсти, чистив стайню, старав топливо, брав коновки, приносив мамі до хати води, як се бувало тато звик був робити.
Миколисї і жаль було єго і соромно ставало, що дитина більше мала сили від неї.
Нїяк було і єї сумувати.
І знов тою самою дорогою, що і перше, поплило житє в Кудличовій хатї; — слаба жінка несла на
