Сторінка:Данило Лепкий. Сплачений довг. 1909.pdf/24

Цю сторінку схвалено

підожде, може колись віддам; — не буде мав милосердя, нехай бере мою буду, а мене з дрібними дїточками нехай викидає на улицю; — все одно! — казав з правдивою резиґнацією Микола до своїх сусїдів.

А сусїди ріжно гуторили у містї; були такі, що жалували Кудличів, відчували їхнє круте положенє, радіб були помочи, але самі ледви клигали серед злиднїв; — другі дивили ся байдужно, не дбаючи о чуже горе; а деякі затирали з радости руки, що один з поміж них уступить ся, возьме в руку жебрачу палицю та поплентаєть ся сьвітом, манівцями, куди очи поведуть, а ноги понесуть.


VIII.

Зелена субота була би весело і щасливо перейшла Миколї, бо знакомий селянин аж з Довгого принїс забутий уже давно довг 60 кор., коби сполудня судовий возний не був принїс молодому Кудличови довгого, урядового едикту судового, яким звіщало ся, що цїлу реальність по бл. п. Михайлї Кудличу міщанинї в Старім-Самборі виставляє ся на публичну лїцитацию за довг затягнений у Сорочковського.

— Но, аж теперка все пропало! — сказав Микола до жінки, перечитавши з тяжкою бідою замазане, нечитке урядове письмо.

— Чому? — запитала ся перелякана жінка.

— Беруть на бубен все: і хату і огород і поле! — жалібно відказав Микола, а в єго очах закрутили ся сльози.

— Що ти кажеж? — закричала жінка, а її пожовкла твар протягла ся, очи широко розтворили ся,