Михайло не міг рушити ся з місця; якийсь неописаний ляк хватив за старе горло, перейшов цїлим тїлом, на хвилю помрачив мозок. Кудлич пустив ся до хати, але сам не знав, в що руки встромити та до чого взяти ся; — злапав маґлівницю та шпурнув нею до сїний.
— Дїти, забирайте ся з хати, бо попечете ся, як бульби! — закричав страшним диким голосом, а сам взяв ся до великого, зеленого куфра, щоби єго витягнути на двір. Три рази упав старий, три рази підводив ся та лапав за куфер. А дїти плакали та кричали з перестраху.
— Цитьте, бо вас подушу як мишенята! кричав до дїтий Михайло.`
— Боршій, боршій, — закричав Пилипчук з'за води, впадаючи до хати — бо вже Якимова стодола горить, — пірвав за куфер та поміг єго старому витягнути на двір. За ним вбігла до хати Матрона Сьвірська, повиносила дїти десь геть аж під Рубань. Прибігла вкінци і невістка та разом з старим взяли ся виносити з хати, що змогли.
Тимчасом огонь перекидав ся з хати на хату; сухі доми займали ся, тріщали, ломили ся, горіли і з страшним лоскотом падали на стелї, а стелї подавали ся, і гоготїли разом з глиною на землю. Чорні клуби диму розвівав вітер далеко-далеко аж поза місто, розмітуючи стеблами чорного пирию з погорілого збіжа аж по горах на другій сторонї Днїстра. Крик, лямент, метушня змагали ся; одні виносили деяку посудину з хати: одежу, прилади та деяку потріб, другі хлю-
