IX
ного чутя — правдива поезія мусить бути завсїгди моральною, бо жерело обох одно й те саме — нехай говорять самі за себе. Коли вони не зуміють досить ясно виявити того, що в мене було на душі при їх складаню, в такім разї, любий читачу, кинь отсю книжку на бік як недоладну, безталановиту мазанину. Не серце було порожнє та черстве при її складаню, а тільки снаги не стало вилити словами те, що було на серцї.
Не показую при поодиноких віршах жерел, відки їх узято. Майже нїчого тут нема, що можна би вважати перекладом. Обік оріґінального є тут чимало й такого, де на чужу основу я накладав свої власні узори. А відки взято сю основу, кого й де „наслїдувано“, се лишаю цїкавости тих критиків сього і будущого віку, котрі не будуть мати і вміти що кращого робити, як віднаходити „жерела“, з яких котрий поет черпав своє вітхненє. Гай, гай! Ті жерела сотки, тисячі лїт отворені і доступні кождому, і здоровому оку й шукати їх недалеко.
А тобі, любий брате, чи люба сестро, що читати-меш оті рядки „не мудрствуя лукаво“, бажаю того душевного спокою, того мягкого, нїжного, щирого настрою, який знаходив я складаючи серед болю і тяжкої гризоти оті прості, часто скорбні, інодї може сухо-навчаючі та моралїзаторські вірші. Коли з них упаде в твою душу хоч крапля доброти, лагідности, толєранції не тілько для відмінних поглядів і вірувань, але навіть для людських блудів і похибок і прогріхів, то не даремна буде моя праця.
Жорстокі наші часи! Так богато недовіря, ненависти, антаґонїзмів намножило ся серед людий, що не довго ждати, а будемо
