Ізмарагдом звав ся в старій Руси збірник статей та притч, по части оріґінальних, а по части повибираних із грецьких писань отцїв церкви, підібраних так, що цїлість творила неначе повний курс практично-христіянської моралї для людий радше світського, як духовного стану.
Менї давно хотїло ся написати подібну книжку — тою мовою, яка на теперішнє поколїнє повинна робити вражінє богато дечим подібне до того, яке на старих Русинів робила мова церковна — то значить, мовою поезії. В поетичній формі я бажав подати сучасному руському читачеви ряд оповідань притч, рефлєксій і инших проявів чутя та фантазії, котрих теми черпані з ріжних жерел, домашнїх і чужих, східнїх і західнїх, та котрі про те вязались би в одну орґанїчну цїлість не якоюсь одною тенденцією, не одною доґмою релїґійною чи естетичною, а тілько спільним діяпазоном морального чутя і темпераменту, через який пройшли, поки вилили ся в ту форму.
