ОЛОФЕРНО. Отже я хочу прочитати вам мій сонет.
ГЮБЕТА. На біса, сіньоре маркізе Олоферно Вітелоцо! Я ухиляюся від вашого сонету. Не заважайте нам пити!
ОЛОФЕРНО. Ви ухиляєтесь од мого сонета?
ГЮБЕТА. Як од собаки, щоб не кусала мене, як од папи, щоб не благословляв мене, як од юрби, щоб не кидала в мене камінням.
ОЛОФЕРНО. Їй богу, ви, здається, ображаєте мене, пане дрібний еспанчику!
ГЮБЕТА. Я не ображаю вас, італійський велетню, я тільки не хочу слухати ваших сонетів. От і все. Моїй горлянці миліше шипрське вино, ніж моїм вухам поезія.
ОЛОФЕРНО. Вашим вухам, потріпаний кастилійчику? Я прибю вам їх до пят.
ГЮБЕТА. Ви безглуздий задирака! Фі, чи бачили коли такого тюхтія? Упитись сіракузьким вином і поводитись так, як ті, що пють пиво!
ОЛОФЕРНО. Чи ви розумієте, що я розріжу вас на чотирі частини, побий мене Боже!
ГЮБЕТА (розрізуючи фазана). Я не обіцяю так багато. Я ріжу не таку велику дичину, як ви. — Сіньори, пропоную вам цього фазана.
ОЛОФЕРНО (хапаючи ніж). Божуся, що випатраю цього поганця, хоч-би він був шляхетнішого роду від самого імператора!
ЖІНКИ (підводячись од столу). О, Боже! Вони побються!
