то божуся іменем моєї матері, ви можете вертатися у Венецію живий і здоровий. Хай Бог боронить, щоб я позбавив чудову Венеційську республіку такого щирого слуги, а християнський світ вірної руки, що тримає вірну шаблю, коли у водах Кіпра й Кандії є нехристи й сарацени!
ДЖЕНАРО. На добрий час, вельможний сіньоре! Правду кажучи я не сподівався на таке вирішення. Але я дякую вашій високости. Царям належить ласка й Бог помилує того на горі, хто був милосердний тут на низу.
ДОН АЛЬФОНСО. Капітане, чи ви маєте добру службу в республіці й скільки ви заробляєте на добрий чи лихий рік?
ДЖЕНАРО. Я маю в своїм розпорядженні пятьдесят пікінерів, яких годую й одягаю. Висока республіка крім здобичи виплачує мені дві тисячи цехінів золотом на рік.
ДОН АЛЬФОНСО. А як-би я дав вам чотирі тисячи, приняли-б ви службу в мене?
ДЖЕНАРО. Не міг-би. Я забовязався пять років служити республіці. Я звязаний.
ДОН АЛЬФОНСО. Чим звязані?
ДЖЕНАРО. Своїм словом.
ДОН АЛЬФОНСО (тихо до дони Люкреції). Похоже на те, що ці додержують слова. Не будемо більше балакати про це, сіньоре Дженаро!
ДЖЕНАРО. Я не зробив нічого ганебного, щоб захистити своє життя, але коли ваша
