Отець папа наказав бути при мені в таких випадках, як оцей. І коли я подбала про ваші душі, я подбала й про ваше тіло. Гляньте. (До ченців, що стоять перед дверима в глибині.) Розступіться трохи, мої отці, щоб сіньори бачили. (Ченці розступаються й тоді видно пять трун, накритих чорним, що стоять вряд за дверима.) Пораховано вірно. Їх як-раз пять. — А! сіньори! Ви вириваєте серце в нещасної жінки й думаєте, що вона не помститься! Ось твоя, Джепо! Мафіо, це твоя. Олоферно, Апостоло, Асканіо, ось ваші!
ДЖЕНАРО (якого вона не бачила до того, робить крок вперед). До них треба ще шостої, сіньоро!
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Небо! Дженаро!
ДЖЕНАРО. Він самий.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Усі вийдіть звідціля. — Лишіть нас самих. — Гюбето, що-б не сталося, що-б не почулося звідціля, хай ніхто не входить сюди.
ГЮБЕТА. Слухаю. (Ченці виходять низкою, виводячи за собою пять сіньорів, що йдуть, хитаючись.)
Блимає тільки кілька лямп. Усі двері зачинені. Дона Люкреція й Дженаро, лишившись на самоті, дивляться один на одного, мов не знають, з чого почати.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ (до себе). Це Дженаро!
СПІВ ЧЕНЦІВ (з окола). Nisi Dominus aedificaverit domum, in vanum laborant, qui aedificant eam.
