природи, виставляв своє лахміття на сонце, може й чув людський гомін, але слухав пташиний спів.
Він був старий і повільний; він не міг іти далеко; як він казав маркізові Лянтенакові, чверть льє томила його; він зробив короткий обхід до Круа-Авраншену й вже настав вечір, як він звідти вертався.
Трохи далі за Масей, стежка, що нею він ішов, завела його на горбок без дерев; звідти були видко дуже далеко, на захід відкривався обрій аж до моря.
Якийсь дим привернув до себе його увагу.
Нема нічого лагіднішого за дим, нема нічого страшнішого. Буває дим спокійний і дим злочинний. Дим, густість і барва диму, відрізняє мир і війну, братність і зненависть, гостинність і могилу, життя і смерть. Дим, здіймаючись по-над деревами, може визначати або хатнє багаття, що найчарівніше в світі, або пожежу, що жахливіша за все; і все щастя і все нещастя людини буває часами в димі, що розходиться за вітром.
Той дим, що побачив Тельмарш, викликав неспокій.
Дим був чорний із раптовими червоними відблисками, неначе те вогнище, звідки він виходив, зовсім догарало, і він здіймався над Ерб-ан-Пайлем.
Тельмарш прискорив кроки і пішов до того диму. Він був дуже втомлений, але він хтів знати, що то таке.
Він зійшов на верх того горба, що до нього тулилися ферма й хутір.
Ні ферми, ні хутора не було.
Купа руїн горіла, і то був Ерб-ан-Пайль.
Бачити, як горить халупа, болячіше, ніж бачити, як горить палац. Халупа в огні розпачлива. Спустошення, що спадає на вбожество, яструб, що лютує над земним хробаком, мають у собі якесь таке безглуздя, що стискає серце.
Як вірити біблейській легенді, людська істота, дивлячись на пожежу, обертається в статую; Тельмарш
112
