— Але не чути?
— То вітер заважає.
Чоловік спитав:
— Ви бачили свою афішу?
— Бачив.
— Вас шукають.
І, глянувши на хутір, додав:
— Там є пів батальйона.
— Республіканців?
— Парижан.
— Ну, добре, — сказав маркіз, — ходімо.
І він ступив крок до хутора.
Чоловік схопив його за руку.
— Не йдіть туди.
— А куди-ж ви хочете, щоб я ішов?
— До мене.
Маркіз глянув на жебрака.
— Слухайте, пане маркізе, у мене не гарно, але безпечно. Хатина нижча за льох. Замісць підлоги постелено водоростю, замісць стелі стріха з гілляк і трави. Ходіть. На хуторі вас розстріляють. У мене ви заснете. Ви напевне втомилися; завтра вранці сині рушать далі, а ви собі підете, куди захочете.
Маркіз розглядав чоловіка.
— По чийому-ж ви боці? — спитав маркіз; — чи ви республіканець? Чи ви рояліст?
— Я вбогий.
— Ні рояліст, ні республіканець?
— Мабуть, що так.
— Чи ви за, чи проти короля?
— Не маю я часу на це.
— Що-ж ви думаєте про те, що діється?
— Я не маю з чого жити.
— Однак ви хочете мені допомогти.
— Я побачив, що ви по-за законом. Що то таке отой закон? Виходить, що можна бути по-за ним. Я не розумію. А як же я, чи я в законі? Чи я по-за
98