нього в глибині долини. Справді, щось надзвичайне діялося в тій дзвіниці.
Силуєт тої дзвіниці виразно вимальовувався; видко було вежу завершену пірамідою, а між вежою й пірамідою дзвонова клітка, чотирикутна, прозора, без піддашку, відкрита для зору з чотирьох боків, як звичайно в бретонських дзвіницях.
Отже та клітка то відкривалася, то закривалася на відміну; через однакові інтервали її високе вікно вимальовувалося зовсім біле, а потім зовсім чорне; то видко було небо крізь нього, то знов не видко; ясність, потім затемнення; відкривання й закривання чергувалися так регулярно, як молот б'є по ковадлу.
Та Кормерейська дзвіниця була навпроти старого, на віддалені близько двох льє; він подивився праворуч на дзвіницю в Баґе-Пікан, що теж стояла на обрію, її клітка так само відкривалася й закривалася, як і Кармерайська.
Він подивився ліворуч на дзвіницю в Тані; її клітка так само відкривалася й закривалася, як і Баґе-Піканська.
Він подивився по черзі на всі дзвіниці, які було видко на обрію, ліворуч — на дзвіниці в Куртілі, в Пресеї, в Кролоні і в Круа-Авраншені, праворуч — на дзвіниці в Ра-сюр-куеноні, в Мордреї і в Па; навпроти — на дзвіницю в Понторсоні. Клітки в усіх тих дзвіницях робилися то чорні, то білі.
Що то могло значити?
Очевидячки всі ті дзвони гойдалися.
Щоб вони так з'являлися й зникали, їх мусіли страшенно колихати.
Що-ж то таке? Видимо дзвонять на сполох.
Дзвонили на сполох, дзвонили завзято, дзвонили всюди, по всіх дзвіницях, по всіх парафіях, по всіх селах. І нічого не було чути.
То залежало від оддалення, що не давало звукам
93
