— Далі. Чи ти знаєш Тург?
— Чи я знаю Тург? Та я ж звідти.
— Як то?
— Та вже-ж, бо я з Паріньє.
— Правда, Тург близько Паріньє.
— Чи знаю я Тург! Великий, круглий замок, родинний замок моїх панів! Там є товсті залізні двері, що відділяють нову будову від старої, їх не можна пробити й гарматою. То в новій будові є славнозвісна книга про святого Бартоломея, що приїздять подивитися на неї з цікавости. А жаб там у траві! Як я був маленький, то грався з тими жабами. А підземний прохід! Я його знаю. Може окрім мене, ніхто й не знає.
— Який підземний прохід? Я не розумію, що ти кажеш.
— Та то для давніх часів, тоді як Тург бувала в облозі. Люди з середини могли рятуватися, виходячи підземним проходом, що провадить до лісу.
— Правда, є такий підземний прохід у Жюпельєрському замку, і в Гюнодейському замку, і в Компеонській башті; але немає нічого такого в Турзі.
— Є монсеньйоре. Я не знаю тих проходів, що монсеньйор кажуть. Я знаю лише Турзький, бо я звідти. Та, певне, я тільки один і знаю про нього. Про нього не говорили. Було заборонено говорити, бо тим проходом користувалися за часів війн пана де Рогана. Мій батько знав таємницю і показав мені. Я знаю, як входити й виходити. Як я в лісі, то можу піти до башти; як я в башті, то можу вийти до лісу. Ніхто мене не побачить. А як вороги входять, то нема нікого. От, що то таке Тург. Ого! я її знаю.
Старий якийсь час мовчав.
— Ти, видко, помиляєшся; коли б така таємниця була, то я б знав про неї.
— Монсеньйоре, але-ж я певен. Там є камінь, що обертається.
— Ага, так! Ви мужики, вірите в камені, що кру-
84
