брого боку. Ти йому скажеш озброїти Куебонський замок, що належить маркізові Ґерові, емігрантові. Яри, ліски, нерівний грунт — хороша місцевість. Пан Тюоль — щира й розумна людина. Далі підеш до Сент-Уен-ле-Туа й поговориш з Жаном Шуаном, що, на мою думку, справжній проводар. Далі підеш до Віль-Англозького лісу; там побачиш Ґітера, на прізвище Святий Мартин; скажи йому, щоб мав на оці Курменіля, він зять старого Ґупіля з Префельну і провадить аржантанське якобинство. Добре затям усе. Я нічого не пишу, бо не треба нічого писати. Ля Руарі написав одного списка, і це згубило всю справу. Далі підеш до лісу Ружфе, там є Міелет, що скаче через рови, підпираючись довгою жердкою.
— То зветься ферт.
— Ти вмієш уживати її?
— Не був би я бретонцем і не був би я мужиком. Ферт то наш друг. Вона збільшує нам руки й подовжує ноги.
— Тоб-то зменшує ворога і вкорочує дорогу. Ловка штука.
— Одного разу з своєю жердкою я переважив трьох сильних приставів, що мали шаблі.
— Коли-ж то?
— Десять років тому.
— При королі?
— Авже-ж.
— То ти бився при королі?
— Авже-ж.
— Проти кого?
— Далебі, не знаю. Я продавав таємно сіль.
— Добре.
— Казали, що ми б'ємося проти цла на сіль. А хіба-ж то все одно, чи цло на сіль, чи король?
— Так. Ні. Але, не потрібно, щоб ти це розумів.
— Прошу вибачення в монсеньйора, що я питав монсеньйора.
83
