одпливу; пливучи на полудень, знайшов спосіб проплисти між Ґранвілем і островами Шозей так, що їх не помітила ні Шозейська, ні Ґранвільська сторожа. Одважився заплисти в Сен-Мішельську затоку; це було дуже відважно, бо то близько Канкалю, а там стають на якорі сторожові крейсери.
Увечері другого дня, так за годину перед заходом сонця, він лишив позад себе гору Сен-Мішель і хтів пристати до піскуватого берега, завжди порожьного, бо він небезпечний; там грузнуть у піску.
На щастя приплив був високий.
Гальмало гнав човна наперед, як міг найдалі, помацав пісок, побачив, що він певний, посунув на нього човна й вискочив на землю.
Старий виліз за ним і оглянув обрій.
— Монсеньйоре, — мовив Гальмало, — це ми в Куеноновому гірлі. Онде Бавуар праворуч і Гюїн ліворуч. Дзвіниця напроти нас, то Ардевон.
Старий нахилився до човна, взяв там одного сухаря, поклав його до кешені й сказав до Гальмало:
— Візьми решту.
Гальмало поклав у мішок те, що лишилося м'яса й сухарів і скинув на плечі. Зробивши це, він спитав:
— Монсеньйоре, чи вас вести, чи іти за вами?
— Не треба ні того, ні того.
Гальмало здивовано подивився на старого.
Старий казав далі:
— Гальмало, ми розлучимося. Не варто бути вдвох. Треба, щоб була тисяча, або один.
Він спинився, витяг з одної кешені зеленого шовкового банта досить подібного до кокарди, з вишитою посередині золотою лілеєю. І спитав:
— Ти вмієш читати?
— Ні.
— То добре. З письменним невигідно. Чи ти маєш добру пам'ять?
— Так.
80
