Швидко відіпхнулися і невдовзі човен був уже досить далеко від корвета. Вітер і хвиля були в згоді з веслярем і маленький човник швидко біг, гойдаючись у сутінках і ховаючись у великих загортках хвиль.
На морі було якесь похмуре чекання.
Зненацька, в тій просторій і бурхливій тиші океану залунав голос; збільшений рупором, наче мідною маскою античної трагедії, він видався сливе надлюдським.
То говорив капітан Буабертело.
— Королівські моряки, — гукав він, — почепіть білого прапора на великій щоглі. Сьогодні сонце зійде для нас в-останнє.
І з корвета загуркотів гарматний постріл.
— Хай живе король! — гукнув екіпаж.
Тоді стало чути в глибині обрію инший крик, безмірний, далекий, невиразний, однак чутний:
— Хай живе Республіка!
І гуркіт, подібний до трьох сотень громів, залунав у глибинах океану.
Боротьба почалася.
Море вкрилося димом і вогнем.
Стовпи піни від ядер, що падали в воду, проколювали хвилі зо всіх боків.
«Клеймор» взявся плювати вогнем на вісім кораблів. Вся ескадра, зібравшись півмісяцем коло «Клеймора», і собі стріляла зо всіх батарей. Обрій запалав. Неначе вулкан вибухнув з моря. Вітер крутив тим величезним пурпуром битви і в ньому кораблі з'являлись і зникали, як привиди. На першому плані чорний корветів скелет змальовувався на тому червоному тлі. Видко було на вершку великої щогли прапор з білими лілеями.
Двоє людей, що були в човні, мовчали.
Трикутна мілизна Менк'є, ніби підводна тринакрія, більша, ніж цілий острів Джерсей; море її закриває; за найвище місце вона має плато, що виступає і при найбільших припливах; од нього відходять до
72
