— Ви йдете з оглядин, Ля В'євілю; скільки-ж там з певністю маємо гармат, що здатні стріляти?
— Дев'ять.
— Дарма, — сказав і собі Буабертело.
Він знову взяв підзорну трубу від лоцмана й подивився на обрій.
Здавалось, що вісім мовчазних і чорних кораблів — нерухомі, однак вони більшали.
Вони поволі наближалися.
Ля В'євіль уклонився по військовому.
— Пане начальнику, — сказав Ля В'євіль, от мій рапорт. Я не вірив цьому корветові «Клейморові». То завше прикро, як тебе несподівано посадять на такого корабля, що або не знає, або не любить тебе. Англійський корабель зраджує французів. Суча каронада довела цього. Я оглянув. Кітви хороші. З доброго заліза, ковані. Рими коло них — міцні. Линви чудові, легко розмотуються, мають належну довжину, сто двадцять сажнів. Оружна сила. Шість гарматіїв неживі. Можна зробити сто сімдесят один гарматний постріл.
— Бо є дев'ять гармат, — пробурмотів капітан.
Буабертело наставив трубу на обрій. Ескадра все наближалася помалу.
Каронади мають ту перевагу, що досить трьох чоловіків, щоб ними орудувати; але вони мають ту ваду, що не так далеко й не так вірно стріляють, як гармати. Тому треба було дати ескадрі підплисти так, щоб можна було досягти її пострілом з каронади.
Капітан тихим голосом дав накази. На кораблі запанувала тиша. Не дзвонили, але все й так виконувалося. Корвет так само був не в стані змагатися з людьми, як і з хвилями. Використали все, що тільки можна було з тих решток військового корабля. Зібрали все, що було, щоб при потребі зміцнити рангаут. Упорядкували місце для поранених. Тодішнім корабельним звичаєм захистили чердак від пострілів снастями, це допомагає супроти куль, але не проти ядер. Принесли
68
