дині було видко високу статуру корабля з трьома чердаками.
Капітан спитав у лоцмана.
— Чи ви знаєте ці вітрила?
— А вже-ж! — одповів Ґакуаль.
— Що-ж то таке?
— Ескадра.
— Французька?
— Чортяча.
Замовкли. Капітан знов почав:
— Чи тут уся ескадра?
— Не вся.
Справді, 2-го квітня Валазе оголосив у Конвенті, що десять фрегатів і шість лінейних кораблів крейсерують у Ла-Манші. Капітан згадав про це.
— Звичайно, — сказав він, — ескадра має шіснадцять суден. А тут лише вісім.
— Решта — сказав Ґакуаль, — тягнеться отам понад усим берегом і слідкує.
Капітан, дивлячись крізь трубу, бурмотів:
— Один корабель на три чердаки, два фрегати першого рангу, п'ять другого.
— Але я теж їх вислідкував, — буркнув Ґакуаль.
— Хороші судна, — мовив капітан, — я трохи командував на тому всьому.
— А я їх бачив зблизька, — сказав Ґакуаль. — Я не переплутаю одного з другим. Я маю їхні прикмети в голові.
Капітан передав підзорну трубу лоцманові.
— Лоцмане, чи ви добре бачите корабля з високим бортом?
— Так, пане капітане, це «Золотий Беріг».
— Вони його перехрестили. Він колись звався «Бургонські Держави». Це новий корабель. Сто двадцять вісім гармат.
Він витяг з кешені записну книжечку й оливця та написав число 128.
Тоді провадив далі:
66