Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/48

Ця сторінка вичитана

Вітер, що врешті розвіяв мряку внизу, ніс корвета на Менк'є. Корвет, через страшенну втому й пошкодження, сливе не слухався стерна; він швидче котився, ніж плив; хвилі били його, а він не боронився.

Менк'є, трагічна підводна скеля, в ті часи була ще суворіша, ніж тепер. Скільки башт тої цитаделі в безодні зірвало море, що безнастанно розриває все на шматки; не даремне хвилі звуть лезами[1], кожен приплив і відплив — потяг пилою. В той час, хто торкався Менк'є, — гинув.

Що-ж до ескадри, то це була та Канкальська ескадра, що потім прославилася під командою капітана Дюшена, що Лекіно звав його «батьком Дюшеном».

Становище було критичне. В той час, як каронада одвязалася, корвет, сам того не відаючи, збився з дороги й плив швидче до Ґранвілю, ніж до Сен-Мало. Коли-б він навіть міг плисти й наставити вітрила, Менк'є не давав йому вернутися до Джерсею, а крейсери не давали дістатися до Франції.

Врешті бурі не було. Але, мовляв лоцман, була хвиля. Море, котячись під жорстоким вітром по глибині, що його розривала, було дике.

Море ніколи не каже одразу, чого воно хоче. Всього є в безодні, навіть коверзування. Сливе можна сказати, що море має певний лад, воно приходить і відходить, воно пропонує й одмовляється, готує бурю й зрікається її, обіцяє безодню й не додержує обіцянки, загрожує півночі, а б'є полудень. Цілу ніч корвет Клеймор мав туман і боявся бурі; море змінило свій намір, але в страшний спосіб; заносилось на бурю, а з'явилася підводна скеля. Все одно, хоч у иншому вигляді, але загибель кораблеві.

До погибелі на скелях додавалося знищення в битві. Один ворог доповнював другого.

Ля В'євіль покликнув крізь свій сміливий сміх:

— Тут гинути, там битися. З обох боків добре.

 
——————
  1. Les lames.

64