— Виконуйте.
Чоловік з блискучим орденом святого Людовика на блузі похилив голову.
На знак графа дю Баубертело двоє матросів зійшли в міжчердаччя, а потім вернулися, несучи гамак-саван; корабельний священик, що з од'їзду стояв на молитві в офіцерській каюті, прийшов разом з тими двома матросами; сержант одділив од вишикуваних салдатів дванадцять душ і поставив їх у два ряди, по шість у кожному; гарматій не мовлячи й слова став між ними. Священик, з хрестом у руці, наблизився й став коло нього. — Рушай, — сказав сержант. — Гурт рушив помалу, повільним кроком, наперед; двоє матросів, несучи савана, йшли за ним.
Похмура тиша запанувала на корветі. В далечині свистав ураган:
За скілька хвилин в темряві пролунали постріли, блиснув огонь, потім усе стихло, а далі почули, як бовтнуло тіло, падаючи в море.
Старий пасажир, усе ще спираючися на велику щоглу, заложив на грудях руки й замислився.
Буабертело, показуючи на його пальцем з лівиці, промовив стиха до Ля В'євіля:
— Вандея має голову.
Але, що-ж буде з корветом?
Хмари, що цілу ніч мішалися з хвилями, нарешті спустилися так низько, що обрій зник і ціле море було ніби під плащем. Нічого, окрім туману.
Становище завжди небезпечне, навіть для корабля справного.
До мряки додалася хвиля.
Часу не гайнували; злегшили корвета, покидавши
61