Граф по-військовому уклонився старому, в мужицькій одежі, й сказав:
— Пане генерале, оце той чоловік.
Гарматій стояв випроставшись і спустивши очі.
Граф дю Буабертело знов почав:
— Пане генерале, чи не гадаєте ви, що, вважаючи на його вчинок, начальники цього чоловіка мають щось зробити?
— Так, гадаю, — сказав старий.
— Воліте дати наказ, — знов мовив Буабертело.
— То ви маєте давати накази. Ви — капітан.
— Але ви — генерал, — відповів Буабертело.
Старий глянув на гарматія.
— Підійди, — мовив він.
Гарматій ступив крок.
Старий повернувся до графа дю Буабертело, зняв з нього ордена святого Людовика й причепив до гарматієвої блузи.
— Гурра! — гукнули матроси.
Морські салдати салютували зброєю.
А старий пасажир, показавши пальцем на гарматія, додав:
— А тепер, нехай розстріляють цього чоловіка.
По вигуках усі завмерли з дива.
Тоді серед могильної тиші старий зняв мову. Він сказав:
— Через недбалість корабель у небезпеці. Він уже може пропащий тепер. Бути на морі, то бути перед ворогом. Корабель, що пливе, то армія підчас бою. Буря ховається, але вона існує. Все море — засідка. Смертна кара за кожну провину, доконану в присутності ворога. Нема таких провин, щоб їх можна було направити. Одважність мусить мати нагороду, недбалість повинна бути покарана.
Ці слова спадали одно по одному помалу, поважно, з якоюсь невблаганою мірністю, як сокира рубає дуба.
І старий, глянувши на салдатів, додав:
60
