речі; нема куди сховатися від безмежного докору всесвітньої лагідности та від невблаганої ясности небесної блакити. Треба, щоб потворність людських законів виявлялася ні чим не прикрита серед довічного сяйва. Людина ламає і тре на порох, людина знепліднює, людина вбиває; літо лишається літом, лілея лишається лілеєю, зірка лишається зіркою.
Ніколи ще свіже небо на світанні не було краще як того ранку. Теплий вітерець гойдав верес, пара м'яко проходила поміж гіллям. Фужерський ліс, сповнений подихом струмків, курився на світанку, як величезна кадильниця, повна фіміяму; синява неба, білість хмар, ясна прозорість вод, зелень, — та гармонійна гама, що йде від аквамаринової до смарагдової барви, братерські гурти дерев, килими трави, глибокі долини, все мало ту чистоту, що є вічна порада від природи людині. І серед усього того виставляла себе страшна людська безсоромність; серед усього того стояли фортеця й ешафот, війна і кара, дві появи кровожерного віку й кривавої хвилини; нічна сова минулого і кажан тмяности майбутнього. Перед очима цієї чудової природи, повної квітів, пахощів і любови, прекрасне небо заливало сяйвом Тург й ґільйотину і, здавалося, казало людям: — Дивітеся, що я роблю і що робите ви.
Такий страшний ужиток робить сонце зі свого світла. Це видовище мало споглядачів.
Чотири тисячі салдатів маленької експедиційної армії вишикувалися в бойові лави на височині. Вони оточували ґільйотину з трьох боків, ніби накреслюючи круг неї геометрічну фігуру літери Е; батарея поставлена в центрі найдовшої лінії, була середньою рискою цього Е. Червона машина була ніби заперта між цими трьома бойовими фронтами; стіна з салдатів доходила з двох боків до самих країв обривів височини; четвертий, одкритий бік, — то був рів і звернений він був до Турґи.
Таким чином утворювався майдан у формі подовга-
415
