Відразу з'являлася думка, що ця річ непотрібна. Вона стояла серед вересу в цвіту. Виникало питання, на що вона. Потім проймало здригання. То був ніби поміст на чотирьох стовпах. З одного краю помосту стояли сторч два прості високі стовпи, злучені вгорі бантиною, під нею висів трикутник, що видавався чорним на тлі ранішньої блакити. З другого краю помосту була драбина. Між тими двома стовпами, внизу, під трикутником, була щось на зразок рами, складеної з двох рухомих половинок; коли ті половинки зсунути щільно докупи, то видно було круглу дірку більш-менш таку, як людська шия. Верхня половинка рами совалася в жолобі таким чином, що могла підійматися й спускатися. В той час обидва півмісяці, що, сходячись, утворювали нашийника, були розсунені. Біля підніжжя стовпів, що підтримували трикутника, видко було дошку, що могла гойдатися на шарнірах і мала вигляд гойдалки. Поруч цієї дошки стояв подовгастий кошик, а між двома стовпами, спереду, на краю помосту — чотирикутній кошик. Все було пофарбовано на червоно. Все було дерев'яне, лише трикутник був залізний. Почувалося, що це спорудили люди, таке воно було погане, вбоге й нікчемне; а воно було б варте того, щоб його принесли сюди духи, таке воно було страшне.
Те повторне спорудження, то була ґільйотина.
Проти неї, за скілька кроків, оточена ровом, була друга потвора — вежа Тур. Кам'яна потвора була до пари потворі дерев'яній. І справді, ледве людина доторкнеться до каменя або дерева, як камінь перестає бути каменем, а дерево — деревом, сприйнявши в себе щось людське. Будівля — то догмат, машина — то ідея.
Тург була тим зловісним спадком минулого, що в Парижі звався Бастилією, Тоуером — в Англії, Шпільберґом — в Німеччині, Ескуріялом — в Еспанії, Кремлем — у Москві, Замком святого Янгола — в Римі.
В Турзі сконцентровано було п'ятнадцять століть, середневіччя, васальство, кріпацтво, феодалізм; в ґільйо-
412
