не для того, щоб їй не платили; даючи їй життя, бог бере на себе обов'язок що до неї; право це прирожденна заробітня платня; заробітня платня — це набуте право.
Ґовен промовляв з пророчим піднесенням.
Сімурден слухав. Ролі перемінились, і тепер здавалось, що учень став учителем.
Сімурден тихо сказав:
— Ти швидкий.
— Це мабуть тому, що я трохи поспішаюся, — сказав Ґовен, усміхнувшись. І провадив далі:
— Ось, вчителю мій, ріжниця між нашими двома утопіями. Ви хочете обов'язкової для всіх касарні, я хочу школи. Ви мрієте про людину-салдата, я мрію про людину-громадянина. Ви хочете, щоб людина була страшна, я хочу, щоб вона мислила. Ви засновуєте республіку мечів, а я засновую…
Він урвав:
— Я заснував би республіку розумів.
Сімурден втопив погляд у кам'яну долівку темниці й сказав:
— А поки що, чого ти хочеш?
— Того, що є.
— То ти виправдуєш теперішній момент?
— Так.
— Чому?
— Тому, що це буря. Буря завжди знає, що робить. На один розбитий блискавицею дуб, — скільки лісів оздоровлених! Цивілізація мала джуму, цей великий вітер звільнив її від недуги. Він може не досить добре вибирає. Чи може ж він чинити инакше? Йому доручено таке тяжке замітання! Перед жахом пошести, я розумію шаленство вітру.
Ґовен говорив далі:
— Проте, що мені до бурі, коли я маю компас, і чого мені боятися подій, коли в мене є сумління!
І він додав тим тихим голосом, що буває разом з тим урочистий:
409
