— Так, — відповів Сімурден. З цього тимчасового народиться остаточне. Остаточне, це право і обов'язок, що йдуть рівнобіжно, пропорційні і прогресивні податки, обов'язкова військова повинність, зрівнення всіх, і вгорі, надо всим і всіма — ця проста лінія — закон. Республіка абсолюту.
— Я волів би, — сказав Ґовен, — республіку ідеалу. Він спинився, потім провадив далі:
— Мій учителю! Де ж серед того всього, що ви спогадали, вмістите ви відданість, саможертву, самозречення, великодушні прояви прихильности, любов? Привести все до рівноваги — це добре; привести все до гармонії — це краще. Ліра вища за терези. Ваша республіка одважує дозами, розміряє й регламентує людину; моя — підносить людину до широкої блакити. Це така ріжниця, як між теоремою й орлом.
— Ти губишся в хмарі.
— А ви — в рахунках.
— Гармонія — мрія.
— І в алгебрі вона є.
— Я хотів би, щоб людину зробив Евклід.
— А я, — сказав Ґовен, — я волів би, щоб людину створив Гомер.
Сімурден глянув на Ґовена з суворим усміхом, ніби бажаючи спинити цюю душу.
— Поезія. Не вір поетам.
— Так, я знаю цюю мову. Не вір вітерцеві, не вір промінню, не вір пахощам, не вір квіткам, не вір сузір'ям.
— Нічим цим ситий не будеш.
— Що ви там знаєте? Ідея також їжа. Мислити, то годуватися.
— Не треба абстракцій. Республіка, то ж два рази два — чотири. Коли я кожному дав те, що йому належиться.
— Тоді вам лишається дати кожному те, що йому не належиться.
405
